Словник української мови (1927)/колінце
| ◀ колінуватий | Словник української мови К колінце |
колінчастий ▶ |
|
Колі́нце, ця, с. 1) Ум. от колі́но 1 и 4. Посип пшінця по колінця, водиці по крильця. Мет. 23. Рось вирвалась з неволі, як гадючка тричі зверетенилась колінцями на зеленій траві. Левиц. I. 93. 2) Коленце в стебле односеменодольных растений, из которого начинается лист. Харьк. г. *3) Часть ду́дки (свирели). Дірку велику під колінцем зробить — не грає дудка. Мирн. I. 169.