Словник української мови (1927)/коліно
| ◀ коління | Словник української мови К коліно |
колінуватий ▶ |
|
Колі́но, на, с. 1) Колено. Жупанина по коліна, пошита до діла. Мет. 38. *Колі́ном ви́перти. Насесть на кого-либо, силой заставить; вытеснить. Громада… виперла мене на старшину, прямо коліном виперла. Кон. II. 26. З колі́на ви́колупати. Добыть во что-бы то ни стало. А де його взяти? З коліна не виколупаєш. Мирн. «Правда», 1874. 470. 2) Род, происхождение. Одно — що вона пані великого коліна, а друге — що з прадіда ляшка. К. ЧР. 317. 3) Поколение. Через тебе і твого потомка благословлятимуться усі коліна на землі. Опат. 49. 4) Изгиб (реки и пр). Коліно трохи було: так іти прямо, а потім повернуть у бік коліном. Екатер. у. 5) Переход голоса при пении. Не попадеш пісні: на коліна крута. Харьк. г. Ум. Колі́нечко, колі́нце. Первий раз ступив (у воду) по колінечка, другий раз ступив — як під рученьки. Грин. III. 279.