Словник української мови (1927)/колокіл
| ◀ колодяччя | Словник української мови К колокіл |
колокілок ▶ |
|
Колокі́л, ко́лу, м. 1) Колокол. Ой чия ж тут беседа тут вечеряє весела? Бийте коли, все колоколи, колоколи кованії у нас гості проханії. ХС. VII. 425. 2) Звонок на шее коровы, козы. Вх. Зн. 27. Ум. Колокі́лок.