Словник української мови (1927)/козирь
◀ козиритися | Словник української мови К козирь |
козирька ▶ |
|
Ко́зирь, ря, м. 1) Козырь. До всякої масти козирь. Ном. № 13551. 2) Картуз (головной убор). Паробічка в жупанині, на голові козір. О. 1861. VIII. 19. 3) Железная лопата. Терск. обл. Пятигорск. окр. 4) Бойкий, бравый человек. Вже козирь-дівка — не вам рівня. Шевч. 310. 5) Ко́зирем стоя́ти, диви́тися. Стоять в вызывающей позе, иметь вызывающий, задорный вид. А то ж як? кажуть, стоячи козирем, міщане. К. ЧР. 72. Ум. Козирьо́к.