Словник української мови (1927)/ковтати
◀ ковпіт | Словник української мови К ковтати |
ковтки ▶ |
|
Ковта́ти, та́ю, єш, одн. в. ковтну́ти, ну́, не́ш, гл. Глотать, глотнуть. Мовчав він, мовчав, тілько знай сльози ковтає. Кв. I. 57. Бідна Леся мабуть добре ковтнула знахарчиного зілля од переполоху. К. ЧР. 156. Сли́нку ковта́ти. Видеть, как другие едят, а самому не иметь возможности. Нашому теляті лиш слинку ковтати. Ном. № 1038. Употребляется и в более широком значении: не иметь возможности сделать желаемого в то время, как другие делают.
*Ко́втати, таю, єш, гл. Бить, колотить, стучать. Легесенько ковтала головою в стіну, як би з радости, що сина доброго має. Стеф. Мирон починає рахувати, ковтаючи за кождим разом бучком о землю. Франко. «В поті чола», 29.