Словник української мови (1927)/ковпіт
| ◀ ковпачистий | Словник української мови К ковпіт |
ковтати ▶ |
|
*Ко́впіт, поту, м. Пыль. Видко ділу, що битва наближається, бо мости горять, а над людською працею хмари диму збиваються, дороги ковпотом закриваються. Черемш.