Словник української мови (1927)/князь
| ◀ князівський | Словник української мови К князь |
князький ▶ |
|
Князь, зя, м. 1) Князь (государь или особа княжеского титула). Тогді то у городі Лебедині царі і князі великим всі дивом дивували. Макс. Стереглись вони, проходячи побіля замку князя Вишневецького. Стор. МПр. 61. 2) Новобрачный, жених. Слухайте, бояре, що князь бреше. Ном. № 12778 Молодії князя зараз будуть (= молодий з молодою). МУЕ. III. 128. Ум. Кня́зик, князьо́к. Мій орлику, мій князику! Г. Барв. 495. На білому острові живе собі… якийсь князьок. Рудч. Ск. II. 93. Ув. Князю́ка. К. ЦН. 223.