Словник української мови (1927)/клясти
| ◀ кляскати | Словник української мови К клясти |
клястися ▶ |
|
Клясти́, кляну́ (клену́), не́ш, гл. 1) Проклинать. Не співає чорноброва, кляне свою долю. Шевч. 69. Любіть ворогів ваших, благословляйте, хто клене вас. Єв. М. V. 44. 2) Поносить, ругать. Хоч і діжу з тістом оддай, то ще буде клясти, що важко нести. Ном. № 4831.