Словник української мови (1927)/клопотати
| ◀ клопота | Словник української мови К клопотати |
клопотатися ▶ |
|
Клопота́ти, почу́, чеш, гл. 1) Беспокоить, утруждать, надоедать. Не тра стару клопотати: стара знає, кому дати. Ном. № 2711. Та чого тужиш, та чого плачеш, головоньку клопочеш? Гол. I. 131. Ще не час голівку молоденьку на господарстві клопотати, — нехай погуляє дівчиною. МВ. I. 35. Не клопочи́ мені́ голови́. Не надоедай мне! Не приставай ко мне! 2) Озабочиваться о чем. Клопочуть нянькою, так я й прийшла.