Словник української мови (1927)/клепати
| ◀ клепаня | Словник української мови К клепати |
клепач ▶ |
|
Клепа́ти, па́ю, єш и кле́плю, кле́плеш, гл. 1) Ковать. Коваль клепле, поки тепле. Посл. 2) Отпускать косу. Тне косарь, не спочиває… Не клепає коси. Шевч. 381. Де теє ще у бога літо, а він уже косу клепа. Ном. № 2614. 3) Бить, звонить в колотушку. 4) Бить. Як почав він мужика то в той висок, то в сей — клепа, клепа — йому, сердешному, аж очі помутились, а той клепа. Рудч. Ск. 5) Клеветать. Поніміють, що клепали, гордим серцем промовляли. К. Псал. 25. 6) Клепа́ти язико́м. Говорить вздор.