Словник української мови (1927)/кивати
| ◀ кивання | Словник української мови К кивати |
киватися ▶ |
|
Кива́ти, ва́ю, єш, одн. в. кивну́ти, вну́, не́ш, гл. 1) Кивать. Хоч поміра, а таки пальцем кива. Ном. № 3339. Кива головою, наче кобила в спасівку. Ном. № 2418. Не кивай на мене чорними бровами. Мет. 16. 2) Махать. Кивнув на чуру, і чура сів коло його. К. ЧР. 248. *3) Красть, воровать. Я цілком простий мужик, але я чужого не люблю кивати. Стеф. Кива́ти дзво́нами. Звонить. За шинкаром молоденьким дзвонами кивають, а шинкарку Явдосеньку кіньми ростягають. Гол. Кива́ти п'ята́ми. Шляться, шататься. П'ятами киває, бо діла не має. Ном. № 11049. *П'ятами накива́ти. Убежать, улизнуть, улепетнуть. П'ятами з Трої накивав. Котл.