Словник української мови (1927)/картати
| ◀ картастявий | Словник української мови К картати |
картатий ▶ |
|
Карта́ти, та́ю, єш, гл. Упрекать, корить, выговаривать. Ой догнав він Лемерівну, та й не б'є, тілько ж її словечками картає. Мет. 285. Такий гнівний, крий мати божа! Почав її словами картати. МВ. I. 99. Мене матінка зроду не била, все словом картала. Гол. Він у церкві їх картав словами, соромив ледачими ділами. К. МБ. X. 3.