Словник української мови (1927)/канчук

by Борис Грінченко

◀ канцурря

Словник української мови Борис Грінченко К канчук

канькати ▶

Київ: Горно, 1927

Канчу́к, ка́, м. Плеть, нагайка. Знайшли його повішеного за ноги й зашмагованого канчуками. Стор. МПр. 96. Під'їжджає пан оконом, канчук роспускає. Нп. *Ум. Канчучо́к. Єй-єй, вельможний пане, (б'ю) не канчуком, а канчучком. Тобіл. IV. 232.