Словник української мови (1927)/канути
| ◀ канупір | Словник української мови К канути |
канцелюра ▶ |
|
Ка́нути, ну, неш, гл. 1) Капать, течь. Держить палаш в правій руці, а з палаша кровця кане. Гол. Ой зоре, зоре! — і сльози кануть, — чи ти зійшла вже на Україні? Шевч. 403. 2) Исчезать. Зірочка покотилась, далі друга, третя — і поховались у синьому небі, мов у море канули. Кв. I. 28. Бідна ж моя голівонько! всі надії мої канули. Г. Барв. 85. *3) Кануть, потонуть. Старшая менчу турнула, менчая в воду канула. Нп. Крим.