Словник української мови (1927)/калавур
| ◀ калаверці | Словник української мови К калавур |
калавурити ▶ |
|
Калаву́р, ра, м. Заимствов. из русского языка. 1) Караул. Ой кругом церкви січової калавури стали. Нп. Для ночі вдвоє калавури на всіх поставили баштах. Котл. Ен. V. 40. 2) Крик: караул! А він гукає: пробі! калавур! Гліб. 16.