Словник української мови (1927)/казати
| ◀ казатель | Словник української мови К казати |
казатися ▶ |
|
Каза́ти, кажу́, жеш, гл. 1) Говорить. Ой казав єсь, присягав єсь: не покину я тебе. Чуб. V. 180. Хоч будуть питати, не буду казати. Нп. Ти казане кажеш, а мій батько під корчмою чув. Посл. Не при нас кажучи. Ном. № 8365. В наст. времени вместо обычной формы: кажу́, ка́жеш и пр. в некотор. местностях сокращ.: кау(ку), каеш, кае(ка), каемо. А я йому й ку: не бачиш, — ку, — роззявляко, куди їдеш? Грин. II. 310. Чую я, кае, вчора пани поносять якусь політику. Рудч. Ск. II. 209. Ми усім наготовили, а тепер він один да ще ка': мало. Рудч. Ск. I. 26. Эта форма в частом употреблении у Квитки. Намалювавши та й кае нам: «Тепер, хлопці, дивітеся, що за кумедия буде». А ми каемо: «а ну, ну, що там буде?» Кв. I. 7. (Изд. 1887). Не вам ка́жучи. Извините за выражение. Та тут, не вам кажучи, така хвороба прикинулась: чиряками обкидало всього. Гринч. Каза́ти з уст. Говорить изустно. Каменец. у. *Нема́ чо́го й каза́ти. Нечего и говорить. Нема чого й казати, — дівка, як дівка. Полт. у. Г. Йов. *Каза́ти собі на ду́мці. Думать, размышлять. Ходила по своїй хаті і, поглядаючи на своє зібрання, казала собі на думці. Кв. І. 274. 2) Приказывать, велеть. Казав єси нас пан наказний додому одпускати, а тепер єси наказуєш землянки копати. Рк. Макс. Кажіть мені, панове, сього хлопця до себе узяти; я буду й ростити і подушне за його платити. О. 1861. VIII. 17. Скачи, враже, як пан каже. Ном. Обіцяв бог дати, тіко казав заждати. Ном. № 157. *3) — на щось щось. Называть что-нибудь чем-нибудь. В Херсонській губернії кажуть на затірку «мотузки». Крим. *4) — на ко́го. Говорить что-либо о ком, указывать на кого. Кажуть на тебе, що ти дурна. Все село каже на Охріма, що він коня вкрав. Полт. у. Г. Йов.