Словник української мови (1927)/зробити
| ◀ зроб | Словник української мови З зробити |
зробитися ▶ |
|
Зроби́ти, блю́, биш, гл. 1) Сделать, произвести. Хата, 164. Зроби, милий, золоті удила, щоб я твого коня до води водила. Мет. 112. Гуси зробили великий крик. Гринч. II. 239. — своїм бо́гом. По-своему. Не куди й дів ті гроші, а купив дзвін; та вже й тим скривдив громаду, що зробив своїм богом. Св. Л. 287. 2) Повредить кому колдовством. Чоловік з голоду сохне, а дурні брешуть, що це йому зроблено. 3) — во́лю кому́, чию́. Исполнить чье желание. Ой чумаченьки, ой ви молоденькі, зробіть мою волю. Чуб. V. 1031. 4) — ла́ску. Сделать одолжение. Велику ласку мені зроби, послухай. МВ. II. 112. 5) — собі́ смерть. Наложить на себя руки. Ах волю сама собі смерть зробити, як в багацтві з нелюбом жити. Чуб. V. 117.