Словник української мови (1927)/знаття
◀ знаточний | Словник української мови З знаття |
знатурити ▶ |
|
Знаття́, тя́, с. 1) Знание. Бува там, у громаді, якесь знаття потайне, що прочуває непевну правду доразу. МВ. (О. 1862. I. 96). Коли́ б, як би знаття́. Если-бы было известно. Як би знаття, що в кума пиття, то б і дітей забрав. Ном. № 5407. *2) Опыт. Буде знаття, та не буде вороття. Сл. Нік.