Зго́нити, ню, ниш, гл. 1) = Зганя́ти. Бідний брат став їх згонить, — вони не встають. Рудч. Ск. II. 135. Біжать згонити овець, що ростеклися по всій царині. Мир. ХРВ. 39. 2) Очищать зерно, уже провеянное, от кусочков колоса, соломы и пр. Та він то навіяв і велику купу, та ше не згонив. Брацл. у.