Словник української мови (1927)/зводитися

Зво́дитися, джуся, дишся, сов. в. звести́ся, ду́ся, де́шся, гл. 1) Сводиться, свестися. — з ума́. Сходить с ума. Ой синочку мій, дитино моя! Не пий рано горілочки, — зведешся з ума. Нп. — з хазя́йства. Обеднеть, расстроить свое хозяйство. Козачці Марусі Горбоносисі не пійшли в руки свині. Звелась вона з свиней. Г. Барв. 417. 2) Взводиться, взвестися. 3) Подниматься, подняться. Рука на тебе не зведеться. Макс. О лошади: подниматься, подняться на дыбы. Як звівся кінь, то так і перекинув воза. Лебед. у. 4) Становиться, стать хуже, приходить, притти в упадок, вырождаться, выродиться, истребляться, истребиться; беднеть, обеднеть. Чим рік, то вже зводиться пшениця. Каменец. у. Велетні тепер звелись. Г. Барв. 423. Були в моїй хаті таркани, та звелися, тепер немає. Бодай його корінь звівся! Ном. № 3787. Звелось у нього хазяйствечко. За Хмельницького Юрася пуста стала Україна, звелася. Лукаш. 35. До нитки звівся мій козак усе на панщині проклятій. Шевч. 526. Усе позбував, усе попропивав, — звівся ні на що. Кв. Драм. 163. Зве́сти́ся ні на́що. Притти в совершенный упадок, совершенно испортиться и пр. К. Краш. 21. Св. Л. 128. Неха́й воно́ зведе́ться. Пропади оно! Не прядеться, нехай воно зведеться! Гринч. I. 240. Зве́сти́ся на скі́почку. Исхудать до последней степени. Дн. Чайка.