Звиса́ти, са́ю, єш, сов. в. зви́снути, ну, неш, гл. 1) Нависать, нависнуть. Ой звисли чорні хмароньки, звисли. Чуб. V. 34. 2) Отвисать, отвиснуть. Тут то страва, тут то люба! покуштуєш — звисне губа. Маркев. 48. 3) С отрицанием: не переставать висеть. Нагаєчка дротяночка з кілка не звисає. Чуб. V. 578. *4) — на ко́гось. Сесть кому на шею, сложить всю работу на к.-н., оседлать кого. А ті двоє не хотять води носити: звисли на Ганку, щоб вона носила. Крим.