Словник української мови (1927)/звивати

by Борис Грінченко

◀ звечоріти

Словник української мови Борис Грінченко З звивати

звиватися ▶

Київ: Горно, 1927

Звива́ти, ва́ю, єш, сов. в. зви́ти, зів'ю́, єш, гл. 1) Свивать, свить. Чи ти звелів орлові підійматись на висотах гніздо собі звивати. К. Іов. 90. 2) Сматывать, смотать. Основу зачинає… звивати на клубки. МУЕ. III. 13. 3) Сплетать, сплести. На свою головоньку вінка не звила. Гринч. III. 273. 4) Завивать, завить. А вмієш ти волосся звивати? МВ. (О. 1862. III. 38).