Словник української мови (1927)/звертати
| ◀ зверзти | Словник української мови З звертати |
звертатися ▶ |
|
Зверта́ти, та́ю, єш, сов. в. зверну́ти, ну́, неш, гл. 1) Сворачивать, своротить, поворачивать, поворотить. Як кіньми звернув, аж Львів ся здвигнув. АД. I. 15. *Звертай з дороги: їде пан безногий. Звен. у., с. Пальчик. Ефр. В'я́зи зверну́ти. Свернуть шею. Г. Барв. 112. Ува́гу зверну́ти на. Обратить внимание. Що б він мені не росказував, а все було увагу зверне на те, що який гріх чіпати що чуже. Г. Барв. 360. 2) Сворачивать, своротить на кого (вину). Не звертай на людей, коли сам нашкодив. Харьк. Звикли усе на инших звертати, а себе неповинними в своїй біді чинити. К. Гр. Кв. XXXII. *На тобі, дівчино, з вісім же кіп хліба та зверни, дівчино, на старого діда (що дитина від нього). Герм. К. 3) Возвращать, возвратить. 4) Только сов. в. Скинуть, сбросить. Кобила хоче лошя звернуть. НВолын. у. *5) Склоняться (о времени). Як звертає з півночи (когда время склонится за полночь) та перші півні закукурікають, то нечиста сила тікає. Крим.