Словник української мови (1927)/збірати
| ◀ збіранка | Словник української мови З збірати |
збіратися ▶ |
|
Збіра́ти, ра́ю, єш, сов. в. зібра́ти, зберу́, ре́ш, гл. 1) Собирать, собрать. Єв. Мт. II. 4. А за нею голуби літали, вони теє піррячко збірали. Лавр. 82. А я ж тую дрібну ряску зберу у запаску. Мет. 84. Ярь наша отець і мати: хто не посіє, не буде збірати. Ном. № 548. Зібрав троянську всю громаду. Котл. Ен. II. 10. *2) Хватить, ударить. Як візьме палицю та як збере його по голові. Крим.