Словник української мови (1927)/збігати
| ◀ збіг | Словник української мови З збігати |
збігатися ▶ |
|
Збі́гати, гаю, єш, гл. 1) Сбегать. Збігала — свічечку купила. МВ. II. 50. *2) Найти, поймать. Цього діда і з собаками не збігаєш. Екатериносл. губ. Сл. Яворн.
Збіга́ти, га́ю, єш, сов. в. збі́гти, біжу́, жи́ш, гл. 1) Убегать, убежать. Царя оставляєш, ко шведом збігаєш. Гол. I. 36. 2) Сбегать, сбежать с чего. Бо я стою зовсім не там, де треба пити вам, та ще й вода од вас сюди збігає. Гліб. 23. 3) Попадать, попасть на дорогу (на бегу). Дурів-дурів, та таки й збіг на свою стежку. Мир. ХРВ. 294. 4) О времени: проходить, пройти, пролететь, *миновать, промчаться, протечь. Хіба ми не знаємо, як скоро літо збіжить. Крим. Час збігав, туга якось потроху втихла. МВ. II. 147. Півроку збігло за водою. МВ. (О. 1862. III. 59). 5) О жидкости: уходить, уйти; закипеть и политься через верх; *стекать; протекать. Як молоко на огонь збіжить, то дійки у корови порепаються. Гринч. I. 18. *Як миєш руки, держи їх так, щоб вода збігала в миску, а не на підлогу. Крим. *Крини́ця, де вода́ збіга́є. Колодезь с проточной водой. Крим. 6) Только сов. в. *— з ким. Сравняться в беге, *поспеть за кем. Куди тобі протів мене збігти? Рудч. Ск. I. 68. *Я з їм не збіжу. — Хіба яка коняка збіжить за паровозом? Крим. 7) Только сов. в. — кого́. Напасть врасплох на кого. Тепер ляхи збіжать нас п'яних. К. ЦН. 285.