Словник української мови (1927)/збуй-вік
| ◀ збуй | Словник української мови З збуй-вік |
збуйнувати ▶ |
|
Збу́й-вік, ка, м. 1) = Збу́дь-вік. Волын. г. Як що баба стара, то кажуть на неї: ця вже баба збуй-вік; він збуй-вік. Подольск. г. 2) Мн. Мелкое или малоценное имущество. Жидівські збуй-віки погоріли. Луб. у.