Словник української мови (1927)/затинати
◀ затинака | Словник української мови З затинати |
затинатися ▶ |
|
Затина́ти, на́ю, єш, сов. в. затну́ти и затя́ти, тну́, не́ш, гл. 1) Ударять, ударить. Скоро Лях-Бутурлак теє зачуває, Кушку Самійла у щоку затинає. Макс. 37. Як до ліса доїжджає, дубиною затинає. Чуб. V. 933. Затяла її в пику. НВолын. у. 2) Ударять, ударить рубящим или режущим орудием, начинать, начать рубить, резнуть. 3) — кому́. Допекать, допечь, укорять, укорить. Хазяйка смика діда за рукав, щоб він уважив панотцеві, а хазяїн уговорює попа, щоб він не затинав старенькому. Стор. I. 240. 4) Делать, сделать что с энергией, с жаром, *с увлечением. Сопілка зуба затинала. Котл. Ен. I. 19. На вигоні дівчата затинають веснянки. Греб. 401. Затинає по-лядськи. Гринч.