Словник української мови (1927)/заручини
| ◀ заручатися | Словник української мови З заручини |
заручити ▶ |
|
Зару́чини, чин, ж., мн. 1) Обручение. О. 1862. IV. 6. МУЕ. III. 74. Летім, брацця, на заручини: там Маруся заручається, од батенька одлучається, до свекорка прилучається. Мет. 127. *2) Сговор, помолвка. Пішов би оце до небожа на заручени, так бо не кликали. Звен. у., с. Пальчик, Ефр.