Словник української мови (1927)/запалювати
| ◀ запалювання | Словник української мови З запалювати |
запалюватися ▶ |
|
Запа́лювати, люю, єш, сов. в. запали́ти, лю́, лиш, гл. Зажигать, зажечь. Єв. Мт. XXII. 7. Запалю я куль соломи, не горить — палає. Чуб. III. 134. Запалила свічку. Чуб. V. 59. — у гру́бі, у печі́. Затопить печку. Запали в печі і заткни комін. Чуб. — лю́льку. Закурить трубку. Козацьтво запалило люльки. Стор. МПр. 117.