Словник української мови (1927)/духовний
| ◀ духовитий | Словник української мови Д духовний |
духовник ▶ |
|
Духо́вний, а, е. 1) Духовный, к духовенству относящийся. Духовний стан. Св. Л. 104. На кого не глянь, хоч на панів, хоч на духовних, то такої праці не побачиш. О. 1862. IV. 57. 2) = Духо́вий. Ваш образ духовний через моє слово ніколи не забудеться. К. Оп. 125. Боронючи народню Гіппокрену, духовну зброю без устанку носим. К. Бай. 7.