Словник української мови (1927)/дудочка
| ◀ дудонити | Словник української мови Д дудочка |
ду-ду ▶ |
|
Ду́дочка, ки, ж. Ум. от ду́дка. 1) Маленькая свирель. Вийди, Грицю, на улицю і ти, коваленку, заграй мені у дудочку стиха помаленьку. Чуб. III. 125. Вони́ всі в одну́ ду́дочку гра́ють. Все одним заняты, все одинаковы. Грин. I. 233. 2) Трубочка. У тоненьку скляну дудочку… налиймо води і нагріймо її, то вода підійметься вгору. Дещо. 54. 3) Род танца. Алв. 21. Тут инчі журавля скакали, а хто од дудочки потів. Котл. Ен. I. 23.