Словник української мови (1927)/дудка
| ◀ дудіти | Словник української мови Д дудка |
дудко ▶ |
|
Ду́дка, ки, ж. 1) Ум. от дуда́. Наші козачки танцювали під польську дудку. К. ЧР. 219. 2) Трубка. 3) Стебель, ствол растения, полый в средине. Як чорт улізе в очерет, то в котру схоче дудку грає. Стор. М. Пр. 154.