Словник української мови (1927)/дорога
| ◀ доров | Словник української мови Д дорога |
дорогий ▶ |
|
Доро́га, ги, ж. 1) Дорога, путь. В поход у дорогу славні компанійці до схід сонечка рушали. Шевч. Смерть — неминущая дорога. Ном. № 8243. Проста до Христа у світі дорога. Чуб. III. 17. Бо́жа доро́га (Ном. № 8229), чума́цька дорога, *доро́га в Єрусали́м. Млечный путь. Бу́ти на бо́жій, оста́нній доро́зі. Быть при смерти, *не жилец на свете. Вже на божій дорозі стоїть. Липов. у. с. Ситківці. Єфр. Г. Барв. 361, 434. Куди́ вам доро́га? Куда вам путь лежит? *Доро́гою компро́місів. Путем компромисов. Сл. Нік. 2) Дорога, путешествие. Ой ти, козаче, ти, хрещатий барвіночку, хто ж тобі постеле у дорозі та постілочку. Мет. 81. 3) В гончарной печи арка, образуемая козло́м и стеной печи. Вас. 180. 4) У ткачей: а) то-же, что и сказ. МУЕ. III. 20; б) в основе: место, сквозь которое продевается челнок. Шух. I. 258. Ум. Дорі́(о́)жка, дорі́(о́)женька, дорі́(о́)жечка, доро́жейка. Мет. 32, 22, 229. К. Досв. 19. Чуб. III. 240.