Словник української мови (1927)/догонити
| ◀ догоїти | Словник української мови Д догонити |
догонь ▶ |
|
I. Дого́нити, ню, ниш, гл. = I. Доганя́ти. 1) Ой ти зоре та вечірняя, чом нерано ізіходила, чом місяця не догонила? Лавр. 2. Вже погоня її догонила. Млр. л. сб. 283. 2) От став той хлопець гнать козу. Тілько що став до воріт догонити, а вже стоїть той дід на воротях. Рудч. Ск. I. 43.
II. Дого́нити, ню, ниш, гл. = II. Доганя́ти. Ніхто нічим тобі не дожене. Як узяв мені догонить. Черк. у. Він кожному догонить. Каменец. у. Він не повинен догонити. Каменец. у.