Словник української мови (1927)/доганяти
| ◀ доганний | Словник української мови Д доганяти |
догарикатися ▶ |
|
I. Доганя́ти, няю, єш, сов. в. догна́ти, дожену́, неш, гл. 1) Догонять, догнать, нагонять, нагнать. Запрягайте коні в шори, коні ворониї; доганяйте літа мої, літа молодиї. Мет. 106. Швидко іди ти, — доженеш лихо; іди тихо, — тебе дожене лихо. Ном. № 8048. 2) Догонять, догнать, пригонять, пригнать. Та як догнав до Смілянської греблі, вони й вскочили у Смілу. ЗОЮР. I. 135. 3) В какой-либо работе, сопряженной с прохождением пространства (напр., косьба): доходить, дойти до конца. Батько не догнав постаті, занедужав. Г. Барв. 232.
II. Доганя́ти, ня́ю, єш, гл. Укорять, находить недостатки, порицать. Горнець котлові доганяє, а обоє смільні. Ном. № 8006.