Словник української мови (1927)/доволі
◀ доволити | Словник української мови Д доволі |
доволікати ▶ |
|
Дово́лі, нар. Довольно, достаточно. Доволі буде з тебе й карбованця. НВолын. у. І вовк на волі та й виє доволі. Ном. № 1328. На волі — плачу доволі. Ном. № 1332. А дідизни було доволі, — вічний покой предкам і дідам. К. ЧР. I. 65. У Мирн. употреблено как сущ. в значении: довольство. Мир. ХРВ. 331. Замолоду натерпівся всього, — поживи хоч зо мною в доволі. Мир. ХРВ. 347.