Словник української мови (1927)/дикий
| ◀ дикарь | Словник української мови Д дикий |
диковина ▶ |
|
Ди́кий, а, е. Дикий. На печерській горі росла тоді дика пуща. К. ЧР. 91. Обізветься хлопство дикими степами. К. Досв. 25. Дикий кабан. Рудч. Ск. I. 186. Д. бузина́. Раст. Бузина. Sambucus nigra. ЗЮЗО. I. 135. Д. ви́шня. Раст. Дикая вишня, Prunus Chamaecerasus. ЗЮЗО. I. 132. Д. го́луб. Пт. Горлица, Columbus turtur. Д. гру́ша. Раст. Лесная груша. Pyrus communis. Зайшли вони на такий пустирь, що бур'яни аж у чоловіка, і на тім пустирі стоїть дика груша, а на ній груші та такі терпкі. Рудч. Ск. II. 24. Д. коно́плі. Раст. Stachys recta. ЗЮЗО. I. 168. Д. льон. Раст. Linum perenne. ЗЮЗО. I. 129. Д. цибу́ля. Раст. Allium oleraceum. ЗЮЗО. I. 168. Д. чорну́шка. Раст. Nigella arvensis. ЗЮЗО. I. 129. *Ди́ке по́ле. Необитаемая степь (Так назывались в казацкие времена незаселеные пространства к югу от р. Тясмина до Черного моря). Під сонцем степ, козацьке Дике Поле, огнем переливається, жахтить. Кул. *Ди́ка плава́чка. Сплав леса с нарушением правил. Г. Хотк.