Словник української мови (1927)/дивочний
| ◀ дивота | Словник української мови Д дивочний |
дивування ▶ |
|
*Диво́чний, а, е. Необычный, удивительный, чародейственный. І слухала, як молодий дивочний гость той говорив. Шевч. «Марія». То найдивочніша людина, яку тільки на моїм віку доводилось мені бачити. Кон.