Словник української мови (1927)/дивина

by Борис Грінченко

◀ дивий

Словник української мови Борис Грінченко Д дивина

дивити ▶

Київ: Горно, 1927

Дивина́, ни́, ж. 1) Удивление, диковина. Бач, якої дивини наросло на отій вербі. Лохв. у. *Ой там куми п'ють, ой там мене ждуть… Що за дивина, що куми нема. Е. Чикал. «300 пісень». 2) Раст. Царский жезл, Verbascum Lychnitis. ЗЮЗО. I. 140. Да посадю я дивину, да зеленую єлину, червоную калину. Чуб. III. 321. Сім миль мосту, а на кінці мосту дивина, а на тій дивині цвіт на весь світ. Ном., стр. 290, № 14. Ум. Диви́нка.