Словник української мови (1927)/державець
| ◀ держава | Словник української мови Д державець |
державник ▶ |
|
Держа́вець, вця, м. Помещик; владетель. Хата. 135. Городова ж козацька старшина за коронного гетьмана, за старост, за державців і їх намісників і орандарів руку тягла. К. ЧР. 10.