Словник української мови (1927)/гурчати
| ◀ гурчання | Словник української мови Г гурчати |
гусак ▶ |
|
Гурча́ти, чу́, чи́ш, гл. 1) Гудеть, журчать. Де взялися бурі й вітри, — і стучать, і гурчать. Лукаш. 81. Дощ гурчить. МВ. II. 187. 2) Ворковать. На церкві голуб гурче. Гол. IV. 438. 3) Рычать. Іди у ліс, будеш медведьом та й будеш гурчати, поки світа. Гн. I. 69. 4) О свинье: иметь случку. Угор.