Словник української мови (1927)/вінець
| ◀ віндикувати | Словник української мови В вінець |
вінечний ▶ |
|
Віне́ць, нця́, м. 1) Венок. Грин. III. 271, 545. Ізвила вінець та пішла в танець. Ой де взялися буйнії вітри, скинули вінок у тихий Дунай. Мет. 2) Венец. На главу йому корону, вінець щирозлотий. К. Псал. 47. 3) Обряд венчания; венец. Одчини ворітця до конця, іде твоя сестриця од вінця. Мет. 170. Розчесав їй косу до вінця. Ном. № 8827. Що твоє дитя чувало? Під царським вінцем стояло, правою рукою шлюб брало. Мет. 171. 4) Девство, девственность. Зба́вити, розви́ти віне́ць. Лишить девственности. *5) Основание хаты. *6) Деревянные звенья, из которых складывается хата. Сл. Яворн. Ум. Ві́нчик.