Словник української мови (1927)/відрікати

Відріка́ти, ка́ю, єш, сов. в. відректи́, речу́, че́ш, гл. 1) Отвечать, ответить. *2) Возражать, возразить. Так це їй… каже, а воно одріка. Мнж. 173. Е ні, одріка, се вже не шпачки. Ном. № 13712. *Що ж бо ви, мамо, мене нині вчепилися як оса? — відрекла вона, зібравшися якось на відвагу. Франко.