Словник української мови (1927)/відпірати

by Борис Грінченко

◀ відпір

Словник української мови Борис Грінченко В відпірати

відпіратися ▶

Київ: Горно, 1927

I. Відпіра́ти, ра́ю, єш, сов. в. відіпра́ти, відперу́, ре́ш, гл. Отстирывать, отстирать, отмывать, отмыть (белье).

II. Відпіра́ти, ра́ю, єш, сов. в. відпе́рти, відіпру́, преш, гл. 1) Отпирать, отпереть. Скрипливії ворітечка, не можу відперти. Мет. 2) Отражать, отразить, дать отпор, отогнать. Смерти не відперти. Посл. Насилу відперли його. Черк. у. 3) Относить, отнести (тяжелое что-либо).