Словник української мови (1927)/віддавати
| ◀ віддавання | Словник української мови В віддавати |
віддаватися ▶ |
|
Віддава́ти, да́ю, є́ш сов. в. відда́ти, да́м, даси́, гл. 1) Отдавать, отдать. А син старець та свого не вживає, та все його хортам віддаває. Чуб. I. 173. Взяв той собака буханець та й віддав вовкові. Рудч. Ск. I. 9. Відда́ти бо́гові ду́шу. Умереть. Закричав дід дивними голосами та й богу душу віддав. Чуб. I. 156. — хвалу́. Воздать хвалу, восхвалить. Хвалу богові оддав. МВ. I. 16. — на добри́день. Пожелать доброго дня. І добридень мені оддала. Левиц. I. 14. — поклі́н. Поклониться. Матері божій поклін оддавши. Чуб. I. 160. *— на рі́шення. Предоставлять решению. Сл. Нік. 2) Выдавать, выдать замуж. Тоді дівку віддавай, коли люде трапляються. Ном. № 5928. Як будуть тебе, моя мила, за иншого віддавати, пиши листи на папері, давай мені знати. Мет. 60. 3) Передавать, передать, выражать, выразить. 4) Протягивать, протянуть голосом при конце песни, причем делается рулада от высокого к низкому на октаву. У нас так завше: яку б пісню не співала, то усе віддає. Любеч. 5) Теплеть, потеплеть. Уранці було холодно, а вдень трохи оддало. Константиногр. у.