Словник української мови (1927)/відбувати
| ◀ відбування | Словник української мови В відбувати |
відбуватися ▶ |
|
Відбува́ти, ва́ю, єш, сов. в. відбу́ти, бу́ду, деш, гл. 1) Отбывать, отбыть, исполнять, исполнить (повинность), отрабатывать, отработать. Проханий кусок горло дере, бо тяжко його відбути. Ном. Як заробив, так і відбудеш. Ном. № 7071. Хуста поперем, як три дні панщини відбудем. Ном. № 11260. Відбудеш той муштер та й гуляй, скільки схочеш. Левиц. I. 30. Не жаль було давно відбутих… моїх тяжких крівавих сліз. Шевч. 2) Принимать, принять и угостить гостей, — говорится главным образом об обрядовых обедах, обедах по приглашению и пр. Давайте лишень сюди хліб, ковбаси і сало, — я буду одбувать панотця. О. 1862. V. 56. При пості добре відбути гості. Ном. № 192. Дітей у нас було п'ятеро… усі померли. Треба було мені тії одбутки робити самому. То дошки на труни, то копачам, то людей одбувати, а попові ж? Г. Барв. 203. 3) Заканчивать, закончить. У суботу дівич-вечір відбули, а в неділю повінчали. Стор. МПр. 57. Відбули похорон. *А я відбува́й! А мне расхлёбывать. Сл. Нік.