Словник української мови (1927)/воркотіти

by Борис Грінченко

◀ воркотати

Словник української мови Борис Грінченко В воркотіти

воркотливий ▶

Київ: Горно, 1927

*Воркоті́ти, ко́чу́, ти́ш, гл. 1) Мурлыкать. Кіт воркоче, як що їсть. Крим. 2) Ворковать. Вони (голуби) пили, воркотіли, ізнялися й полетіли. Нп.