Словник української мови (1927)/випурхати
◀ випурнати | Словник української мови В випурхати |
випурхнути ▶ |
|
Випурха́ти, ха́ю, єш, сов. в. ви́пурхнути, ну, неш, гл. Выпорхнуть. Випурхнув соловейко в праве, а зозуля в ліве віконце. ЗОЮР. II. 34. Іде було й скаже: «Тіточко-голубочко! я піду до дівчат», або там куди; а тепер уже випурхне з хати, не питаючи мене. МВ. II. 20.