Словник української мови (1927)/вигулькнути
| ◀ вигулити | Словник української мови В вигулькнути |
вигулюватися ▶ |
|
Ви́гулькнути, ну, неш, гл. Вынырнуть, внезапно появиться, внезапно выскочить. Вигулькнув із моря. О. 1861. VI. 59. Синій поломінь червонястий біга, хлипа, никає по грубці; то підскочить, то присяде, то знов вигулькне. Св. Л. 259.