Словник української мови (1927)/бурдюг
◀ бурдій | Словник української мови Б бурдюг |
бурдюк ▶ |
|
Бурдю́г, га, бурдю́к, ка́, м. = Бордю́г 1. Чуб. V. 1086. О. 1862. X. 44. Вх. Зн. 4. Їхав чоловік рябими волами та найшов бурдюг з пирогами. Ни. Ніхто не наливає нового вина в старі бурдюки. Єв. Мр. II. 22. Бурдюки́ би́ти. Шалить. Ум. Бурдюжо́к. Вх. Зн. 4.